Сьогодні український політв"язень Олег Сенцов 31 день голодує з вимогою звільнити всіх незаконно ув"язнених в Росії українських заручників.
.. Ти в страшному злочині винен -
маєш серце велике, мабуть!"
Напівлюди судять людину
і в кайдани її кують.
Щоб уже довіку людині
не було вороття назад.
Щоб гаряче життя по краплині
процідити крізь решето ґрат....
(уривок з поеми "Мандрівки серця)
"Я, Сенцов Олег, громадянин України, незаконно засуджений російським судом і знаходжуся в колонії Лабитнангі, оголосив безстрокове голодування з 14 травня 2018 року. Єдиною умовою його припинення є звільнення всіх українських політв'язнів, які перебувають на території РФ. Разом і до кінця! Слава Україні"
"Тут, в ув'язненні, ми обмежені. І навіть не свободою - цього вже не відняти, а тим, що мало що можемо зробити тут для країни. Точніше, зробити можемо тільки одне - триматися. Не треба нас витягувати будь-якою ціною - перемога від цього ж не наблизиться. Використовувати нас як зброю проти ворога - так. Знайте, що ми не слабке ваше місце. Якщо нам судилося стати цвяхами в кришку труни тирана, то я хотів би бути таким цвяхом. Просто знайте, що цей цвях не зігнеться"
#FreeSentsov #LetMyPeopleGo
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Добавлено через 17 минут
16 июня с 10:00 по случаю четвертой годовщины освобождения города от боевиков “ДНР” состоится фестиваль “Вільний Маріуполь”.Организатором фестиваля выступил полк “Азов” при поддержке Мариупольского горсовета.
https://www.0629.com.ua/news/2059309
Добавлено через 19 минут
Андрей Билецкий рассказал про "пекельну канонаду" в Мариуполе в 2014-м
16:02, 13 июня
Основатель батальона Азов, народный депутат Андрей Билецкий написал блог на УП о том, как 4 года назад освобождал Мариуполь. О том, как убеждали генералов, адской канонаде и духе лета 2014 года следующий блог.
"Ми починали о третій ранку. 159 азовців в штурмовій групі, частини НГ та "Дніпро-1" в очепленні, придана "зушка" на "шишизі" 72-ї бригади, з шикарним, хоча й занадто веселим екіпажем.
Хлопці поспали години чотири, мені не вдалося – всю ніч переконували генералів, у тому, що штурм можливий. Переконали.
Найбільш дивний – перехід. Темрява, суворі обличчя, тиша. Ніхто не хоче порушувати цю священну тишу і темряву. Здається, вони захищають людей, роблять їх невразливими. Радіообмін мінімальний, бійці в кузовах камазів і пікапів говорять пошепки, або мовчать. Так само безшумно висаджуються з бортів, розгортаються в порядки.
Тут головне не збавляти темп, подавити ворога, приголомшити, розчавити! Більше вогню, більше команд, більше мату! Забава почалася, звільнення почалося!
І от перехід. З першими променями сонця суворі обличчя виявляються майже дитячими. Перший постріл, за ним – вибух. Тишу розірвало разом з темрявою. Пекельна канонада, команди і мат. Тут головне не збавляти темп, подавити ворога, приголомшити, розчавити! Більше вогню, більше команд, більше мату! Забава почалася, звільнення почалося!
Коротше кажучи, звільнили ми тоді Маріупіль.
А я яскраво так, ніби минуло 4 години, а не 4 роки запам'ятав своїх братів у той день. Запам'ятав не тими, кого вони вдавали в простому житті: не студентами, спортсменами, юристами, сидільцями, школярами чи менеджерами з продажу. А тими, ким вони були насправді: героями античного епосу, що пливуть на кораблях до Трої, чи героями козацьких дум, які на чайках через буремне Чорне море рвуться до Стамбула.
Пам'ятаю добре кожного з них: Легіонера, пораненого в перші секунди бою, його чотового Вітальоса, по обличчю якого було зрозуміло, що краще поранили б його; Палія в єдиному важкому бронежилеті за "утьосом", в кузові саморобного гантрака, який ми назвали "Пряник", Малюка – зовсім підсліпуватого, але його пообіцяли взяти в бій, якщо він з робочими за два дні доробить "Пряника". І от Малюк уже другий номер Палія. Пам'ятаю пораненого Хорса, дикі очі й прохання не відправляти в лікарню до кінця бою. Пам'ятаю Бендера з гранатометом, який і пішовши з "Азова", ще десятки разів ходив за лінію, брав росіян в полон, а зараз сидить в Сумах – непорозуміння. Колю Ядра і його акробатичні трюки, того Ядра, який загине разом з розвідгрупою під Новоазовськом. Байду, що носився по прострілюваній Грецькій з коробами пк для Іспанця. Пам'ятаю Бубу, Рому Сатану, Боцмана і спокій Душмана (бій – єдине місце, де ця людина буває спокійною). Вони вели основну штурмову групу. Кулеметників Бормана і Менеджера в синій мастерці. Пам'ятаю запал першого і холоднокровність другого. Пушкіна – хорошого дядька, бізнесмена з Бердянська. Знаючи, що нам не вистачає водіїв, він сів за кермо автобуса і повіз першу штурмову групу. Навіть Корчинського, який витягав Легіонера – пам'ятаю.
Пам'ятаю ВСІХ до одного. І якщо кого не згадав – це тому, що текст і так нечитабельний вийшов. Вибачте, брати.
Дух літа 14-го відкрив нам очі на те, хто ми є.
Дух літа 14-го відкрив нам очі на те, хто ми є. У ті скажені дні в нас не було професії, соціального статусу, партійної приналежності і будь-яких інших умовностей. Ми були тими, ким народилися – українцями. І це внутрішнє відчуття єдності робило нас непереможними, відчуття, що немає нічого ціннішого, ніж Батьківщина.
Поки цей переможний дух 14-го існує – Україна буде стояти, коли ним проникнеться вся Нація – Україна стане Великою!
Зі святом звільнення Маріуполя, Українці!"
Добавлено через 21 минуту
Мариупольцы 16 июня отпразднуют четвертую годовщину освобождения от боевиков “ДНР”
https://www.0629.com.ua/news/2059309
------------
Как «русский мир» закончился в Мариуполе
18:11, 13 июня
Мариупольский блогер Ярослав Матюшин не смог в такой день молчать и написал пост о важной для каждого горожанина дате, об освобождении Мариуполя от беспредела, неразберихи, насилия и загрязнения умов "русофобией". Предоставляем слово автору.
"13 июня 2014 года. Истерзанный российскими оккупантами город у моря просыпается под звуки стрелкового боя в центре. Как оказалось, это не очередной рейд днровщины по грабежу. Не вынос очередного магазина на водяру/аптеки на бояру/магазина электроники на гаджеты/ювелирку на золото.
Это была согласованная стратегия защитников Мариуполя. 72-ая бригада, полк «Азов» и батальон «Днепр». Три подразделения, которым горожане до сих пор носят цветы 13 июня. Оккупанты, загнавшие Мариуполь в полуподполье в течение 2,5 месяцев, не ожидали такой патриотической реакции у южной части донбасса. И именно об наш город гнилой русский мир споткнулся на смерть.
Поэтому сейчас в Мариуполе есть 3G ( а в ближайшем будущем будет и LTE). Поэтому в Мариуполе работает бизнес. Поэтому горожане спокойно ходят на море, в том числе и ночью – у нас нет комендантского часа. Рестораны открываются. В магазинах присутствует ассортимент мирного государства. Работают все институции: полиция, прокуратура, суды. Нотариат. И никто не отбирает бизнес/недвижимость/машины по праву наличия калаша в руках.
И о калашах. Российский продукт, который украинские мариупольцы повернули против оккупантов. Говорить на русском против оккупантов – это также, как валить в наш родючий чернозём россиян из российских же калашей. Спасибо, дорогие патриоты. На каком бы языке мы не говорили, но мы смогли наломать проект «большой новороссии». Судя по всему, мы еще и проект малой новоросии сломаем. Всё к этому и идёт."
17Likes
Линейный вид
